УКРАЇНА – ЦЕ -  Я, ЦЕ – ТИ, ЦЕ – МИ.
Звучить пісня ”Це моя Україна” (Виходять ведучі) Ведуча.              З далекого краю                             З далеких світів                            Журавлик на крилах                            Додому летів.                           Минав океани                          Ліси і моря,                          Вдивлявсь крізь тумани: -          Чия це земля,                         Чиї це долини, чиї це луги,                         Чию це калину                         Гойдають вітри?                        Впізнав Батьківщину: -         Моя це земля,                        Моє це гніздечко                      Моя сторона.  Ведучий . Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.   Ведуча. Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.   Мій рідний край, земля моя свята,   Життя мого колиска калинова...   Тут синь гаїв і неба чистота,   І мила серцю українська мова.   Тут перший крок, і перша висота,   І я сама, і вся моя родина,   Щасливі та сумні мої літа,   І стежка в отчий дім одна-єдина.   Уклоняюсь піснею   Краю мій коханий, щире твоє слово,   Небо твоє ніжно-голубе,   Рідна Україно, земле колискова,   Обіймаю піснею тебе.   Світе мій широкий, воленько ласкава,   Доле моя, радосте моя!   Вічна Україно, квітне твоя слава   Невмирущим співом солов’я   Краю мій зелений, золото вербове,   Стежко моя, роси голубі!   Мати Україно, сонце чорноброве,   Уклоняюсь піснею тобі. Пісня___________________________________________________________ Ведуча. Велика і прекрасна наша земля. Змінюється вічно і оновлюється                  вона. Поглянте навколо: ласкаво світить сонечко, від його                 теплого поцілунку розкриваються квіти, наливаються соком                рум’яні яблука, вітерець грайливо пестить ніжні коси берези,                плакучої верби, а в блакитному небі пропливають легенькі                хмарки, довкола щасливим співом заливаються птахи. І це все                 наша рідна Україна. Є багато країн на землі, В них озера, річки і долини… Є країни великі й малі, Та найкраща завжди – Батьківщина. Є багато квіток на землі, К Кожна квітка красу свою має, Та гарніші завжди поміж них, Ті, що квітнуть у рідному краї. Є багато пташок голосних, Любі, милі нам співи пташині, Та завжди наймилішими з них Будуть ті, що у рідному краї. І тому найдорожчою нам Є і буде у кожну хвилину Серед інших країн лиш одна – Дорога нам усім – Україна. Ведучий. Україна! Скільки глибини у цьому співочому слові... Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес, тихі плеса річок, сині очі озер та ставків. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, карпатські верховини і донецькі простори. Полісся і Крим, біленькі полтавські хати. І велич міських краєвидів - все це наша Україна! Учень. У рідному краї і серце співає. Лелеки здалека нам пісню несуть. У рідному краї і небо безкрає, Потоки, потоки, мов струни течуть. Учень. Тут кожна травинка і кожна билинка  Вигойдують мрії на теплих вітрах. Під вікнами мальви, в саду - материнка, Оспівані щедро в піснях. Учень. Над селищем рідним ясний небокрай  І чистої річки дзвінкий дивограй. Квітують весною вишневі сади –  І де б я не був, повертаю сюди. Учень. Каштани цвітуть - веселковий розмай. Моя Батьківщино! Ти мій отчий край! Горджуся тобою, ти в серці моїм. О, місто кохане, мій дім! Учень. Калина цвіте, верби тихо шумлять, Пісні солов'їні у гаї дзвенять. Край рідний! Ти - місто дитинства мого,  Босоніж біжу до джерельця твого. І мрію, щоб місто жило і цвіло! Учениця. Вродлива, як весна, Розкішна, наче літо, Як осінь щедра, Сива, як зима – Це все вона, серпанком оповита, Моя кохана, матінка-земля. Учень. Натруджена за день, як втомлена селянка, Турботлива завжди, як мати молода. Барвиста, як сорочка-вишиванка, Моя кохана, матінка-земля.  Учень. Велика, як любов, безмежна, як кохання, Душевна, наче пісня солов'я. Про тебе всі думки і сподівання, Моя кохана матінка-земля! Ведуча.  Україна – це країна талановитих, душевних і щирих людей. Скільки чудових музикантів, співаків, художників виросло на українській землі. Прийміть музичне вітання від Василя Герчака. Зустрічайте! Ведуча. Ми живемо у тривожний, але прекрасний час, час, коли відроджуються національні традиції, переглядаються культурні цінності, забуті століттями. Ведучий. Кожний народ має свої святині, свої символи: опоетизовані образи дерев, квітів, трав, птахів, тварин. Є вони і в нашого народу. Ці образи-символи уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі. Тополя, дуб, чорнобривці, барвінок, волошки... Та без верби і калини немає України! Ведуча. Ми розповімо вам про калину, яку найбільше шанували на Україні. Не було такої хати, коло якої б вона не росла. Ведучий. Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі китиці розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто. Ведуча. В народі кажуть: "Червона калина - від 100 хвороб лікує". Калина така цілюща тому, що. виросла з великої дівочої любові. А було це так... Легенда про калину. Все пішло з того часу, коли красуня Калина полюбила красеня-козака Гриця. Полюбити полюбила, а того не знала, що те кохання не принесе їй щастя. Кохання до Гриця цілком полонило Калинине серце— дівчина ні про кого не хотіла й слухати. І ось раптом як грім з ясного неба: Гриць одружується з багачевою дочкою Ганною!.. ...Все село гуляло на гучному весіллі. Серед дружок Ганни була й Калина. Хоч серце її кров'ю обливалося, та ні поглядом, ні словом не показала горда дівчина свого горя. Почалися танці. Гарна струнка Калина стала перед столом, за яким сиділи молодята, вклонилася, запрошуючи молодого до танцю. Вихорем кружляв молодий навколо дівчини, а вона то лебідкою пливла, то, мов вітер весняний, проносилася по світлиці. І ніхто не помітив, як у якусь коротку мить вона встигла шепнути Грицеві: «Вийди, я тебе чекатиму біля річки». І ось вони стоять над річкою. Калина, хоч яка вона була горда, не стрималася, плакала невтішно, припадаючи до Грицевих грудей. А він стояв, не знаючи, що робити. Саме молода й помітила, що нема в хаті ні Гриця, ні Калини. Страшний здогад прокрався в її душу, ревнощі ножем кольнули в серце. І вона вибігла в нічну темінь Побачивши   Калину   в   обіймах   Гриця,   крикнула: —  Ах ти, розлучнице проклята! Ти задумала відбити в мене мужа! Ніколи цьому не бути! З цими словами вхопила свою суперницю за пишну косу, відірвала від Гриця. Розгнівана і горда, Калина обхопила Ганну обома руками і потягла до кручі, під якою вирувала річка. —  Не будеш же й ти його парою,— вигукнула і разом з Ганною кинулась у вир. На ранок люди знайшли тіла обох утоплениць.  Ганну як законну Грицеву дружину поховали на цвинтарі, а Калину як розлучницю і душогубку — на високій кручі над річкою. На другу весну на скромній Калининій могилці виріс високий кущ і зацвів білим запашним цвітом. А на осінь краплинами крові заясніли на нім червоні, гіркуваті на смак ягоди. Так і назвали люди той кущ по імені дівчини — калиною. І стала калина символом дівочої краси і кохання. Ведучий. Калина несе водночас і прикмети жалю, і смутку, і туги за коханим. Калина  - це символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. Ведуча. Шанують українці і вербу. „Без верби і калини – нема України”. Верба символізує прадерево життя. Верба росте, як правило, над водою, і в свідомості українців її образ поєднувався із образами річки, криниці, джерела. За прислів’ям, де срібліє вербиця, там здорова водиця. Ведучий. Образ верби символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, тугу за рідним краєм. Ведуча. Українці люблять пісню, адже вона їм подарована самим Богом. Пісня – це душа народу. Вона передає радість і смуток, плаче і жартує. Легенда про дівчину-Україну      Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну i порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.      - Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.      - Я – Україна.      - Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?      Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.      - Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.    Узяла дівчина - Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ. Ведуча.  Цей божий дарунок був і залишається з нашими народом. Пісня допомагала в скрутні часи, була супутницею в неволі, прославляла героїв, тужила за рідним краєм, говорила словами кохання. __________________________________________________________________ Ведуча.  Український народ гостинний і привітний. Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробуванні і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів. Ведучий. За народним звичаєм стрічаєм,    Як здавен ведеться на віку,   Ми гостей пшеничним короваєм   На чудовім тканім рушнику.   Ведуча. Хай рясніють квіти малиново,   Пахне хай духмяно коровай,   Щоб і дар земний, і щире слово   Ви відчули, завітавши у наш край.   УКРАЇНО МИЛА, КРАЮ МІЙ ЧУДОВИЙ! ЧИ Є В ЦІЛІМ СВІТІ ЩЕ ТАКА КРАСА? ВЕСНО НАША РІДНА, В ЗАПАХАХ БУЗКОВИХ, В ГОЛУБІМ СЕРПАНКУ ДІВЧИНИ КОСА.  ВСЯ В САДАХ ВИШНЕВИХ, У ПАХУЧИХ М’ЯТАХ, В РОЗЛОГИХ ДОЛИНАХ ЯБЛУНЬ ПАХНЕ ЦВІТ. ЗЕМЛЕ ТИ ВРОДЛИВА, ЗЕМЛЕ ТИ БАГАТА, ДЕ ТАКОЇ ВРОДИ ЗНАЙДЕШ ДИВОЦВІТ? СКРІЗЬ ХАТИ БІЛЕНЬКІ, НАЧЕ НА МАЛЮНКУ, В МАЛЬВАХ, ЧОРНОБРИВЦЯХ, НАЧЕ У ВІНКУ, ДАЙ, КОХАНА ЗЕМЛЕ, ЦІЛЮЩОГО ТРУНКУ, ВІРНОЮ Я БУДУ ТОБІ ДО ВІКУ! Ведуча. Україна – країна де живе народ, наділений багатьма чеснотами: працьовитий, співучий, наполегливий. Разом з тим українці люблять і вміють жартувати. Скільки чудових жартівливих пісень створив цей народ.  Ведуча.  Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю.  Ведучий. Шлях України позначений високими степовими могилами та прекрасними піснями. Пісня, як естафета передає від покоління до покоління історичну правду про свій народ, його стремління і заповіти.  Ведуча.. Яка велика віра у нашу країну, наш народ. Справжні патріоти своєї неньки України залишили нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України. Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово.   Любіть, Україну, як сонце, любіть,   Як вітер, і трави, і води…   В годину щасливу і в радості мить Любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну Красу її вічно живу і нову, І мову її солов’їну. Любіть у коханні, в труді, у бою, Як пісню, що лине зорею. Всім серцем любіть Україну свою – І вічні ми будемо з нею. . Моя Україно На росах, на водах На всіх переходах Курличеш мені В журавлиних ключах. Моя Україно, родима країно, Ясні небеса в материнських очах.   Я чую твій голос, Пшеничний твій колос. І душу мені засіває зерно. Моя Україно, колиско-калино, Пізнати тебе мені щастя дано. З тобою розлука – гірка моя мука, Печаль журавля без гнізда в чужині. Моя Україно, білявко-хатино З твойого вікна світить доля мені. Ведучий.  Збереглася давня легенда ще козацьких часів: коли на країну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на велику раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. "Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…” І тоді піднялися найдревніші із кобзарів:  Ведуча - Неправда, - сказали вони, - останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те, що в душі кожного: наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати лише добровільно – але ми не віддамо, бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровлені, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, із попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..   І справдилися пророчі слова того кобзаря. Ведучий. Горнусь до тебе, Україно.   Як син до матері горнусь   За тебе, рідна і єдина   Щодня я Богові молюсь.   Ведуча. Молюсь за тебе, Україно,   І свої сили віддаю,   Щоб відродити із руїни   Наш дух і славу бойову.   Ведучий.  Очистимо усі джерела,   Дніпро-Славутич оживе,   І заспіваєм: „Ще не вмерла   Україна наша і не вмре”. Ведуча.  Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це. Пам’ятаймо героїв, що полягли зп свободу і незалежність нашої України    ______________________________________________________________  Ведучий. Нові часи, нові завдання, нові вимоги… Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. Сьогодні ми є свідками великих перетворень, що відбуваються в нашій країні. Ми з вами – майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх предків, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими. Ведуча.   Краю мій рідний, земля моя колискова! Із садками вишневими і солов’ями співучими, вербами кучерявими і джерелами чистими дорогами тополиними і лелеками білокрилими, росами голубими і райдугами семицвітними, із золотими китичками хмелю та соняшниками і мальвами квітучими, рушниками гаптованими і червоними кетягами калини, з хлібом-сіллю гостинними і людьми працьовитими, ланами широкими і небом блакитним присягу прийми від нас цю молитву.
Читається молитва про Україну. На сцену виходять всі учасники і виконується пісня ”Україна – це –я ”

Мій рідний краю, я - твоя дитина.

Ведучий. Давайте, діти, ще раз подивимось на наше дерево: поміркуємо, про що воно розповідає. Розповість воно нам про неозорі повноти Дніпра-Славути, лани широкополі, про головне місто нашої держави - Київ - величний та прекрасний, про красу нашої природи.

Учень. Україно, лагідна і мила!

Водночас велична і проста!

Ти мене з дитинства полонила,

 Закохала в сонячні жита.

Учень. У Дніпрову воду синю-синю,

У небес невичерпну блакить,

В шум гаїв, у пісню солов'їну,

 Що не мовкне в вихорі століть.

 Учениця. Я зросла між вишень та калини,

Назбирала райдужних надій

У садів травневій хуртовині

І в жовтневій казці золотій.

 Учениця. Я зросла, не знаючи печалі

Мов трава безжурна, степова.

Тут мене в дитинстві колисали

Шепіт нив і тиша лісова.

Учениця. Тут знайшла я розуму і сили.

Ця прекрасна лагідна земля

Дивним зіллям серце напоїла,

Щось мені у спадок віддала.

Учениця. Я без неї - ластівка безкрила,

Я без неї - то уже не я. Україно!

Лагідна і мила,

Солов'їна спадщино моя!

 Ведуча. Над зеленим гаєм та над бережком

Місяць випливає золотим ріжком.

Посріблив отаву, віття лугове;

 І на той бік ставу човником пливе.

А на видноколі, мов брову-шнурок,

 Підняли тополі хмарку до зірок,

 Ген туман вітрила підніма навстріч...

 Ой, яка ж ти мила, українська ніч!

Ведуча. А чи знаєте ви, що в Україні жили та працювали видатні люди: вчений Микола Амосов, кінорежисер Олександр Довженко, письменник Олесь Гончар, художник та поет Тарас Шевченко, композитори Микола Лисенко та Платон Майборода?

Учень. А як наша Україна вміла сміятися, жартувати, пританцьовувати...

Учениця. Тому й не дивно, що такий письменник, як Гоголь, захоплювався талантами українського народу, його вмінням радіти, співати, танцювати та жартувати, відтворюючи це у своїх творах. Тож давайте і ми з вами послухаємо жарти нашого народу та побуваємо на Сорочинському ярмарку! (Заходять діти, виходить "кінь"). Сценка. Хлопчик. Тпру... Приїхали! Продавець. Гей, старі і молоді, Швидше йдіть до нас сюди! Тут у нас і тари-бари, всякі різнії товари! Ведуча. Покупці йдуть, в продавців товар беруть. Люди горщики ховають та погоничам моргають. 1-й продавець. Горіхи, горіхи! 10 копійок жменя! 2-й продавець. Найкраща цибуля у світі! Солодка як мед! 3-й продавець. Бублики! Дужі, круглі і смачні! 4-й продавець. Яблука! Купуйте дуже смачні яблучка! Ведуча. А ось, діти, чоловік чогось зажурився. Чи не може вибрати, що купити? Виконують пісню "Зажурився чоловік". Зажурився чоловік, Як на світі жити. Пішов собі чоловік Курочку купити. А курочка - тю-лю-лю Тю-лю-лю, тю-лю-лю, Тепер я ся не журю! Зажурився чоловік... (Дівчата виконують український танок "Сіяв мужик просо"). Сіяв мужик просо. Жінка каже - мак. Ой так чи не так, Нехай буде з проса мак! Зловив мужик рибу, Жінка каже - рак. Ой так чи не так, Нехай буде з риби рак! Купив мужик чіпець, Жінка каже - сак. Ой так чи не так, Нехай з чіпця буде сак! Купив мужик штани, Жінка каже - фрак. Ой так чи не так, Нехай з штанів буде фрак!

Щоб квітла Україна, Із сонцем, з вітерцем, Кожнісінька родина Плекає деревце. Той вишеньку, той яблуньку, Той дуб, а той горіх Для того, щоб прикрасити Свій батьківський поріг. У донечки, у сина, Калинонька росте. Матуся Україна Всім дякує за те. За вишеньку, за яблуньку, За сосну, за дубок, І за такий пахучий Віночок із гілок. Ведучі (під кінець музики). Так давайте ж примножувати багатства нашої України, нехай наливається добром кожне серце! Нехай кожний з вас відчує гордість за нашу державу, бо ми - діти твої, Україно!

Джерело: osvitacv.com

Без верби та калини немає України:

В глибині сцени ансамбль виконує пісню "Біля млину калина" або "0й гілля-гілля" /укр. народна/, а дівчата з танцювального колективу виконують танець. У кожної в руці гілочки верби і калини. На фіналі пісні вони стають одна за одною, розкривши руки кожна по-різному, імітуючи дерева. На сцену виходять ведучі: хлопець та дівчина.

Хлопець: Струмок серед гаю як стрічечка,

Червоніє калина мов свічечка.

Дівчина:Червоніє калина, квітують поля.

Разом: Добридень тобі, Україно моя!

Хлопець: Добрий день вам, гості дорогії! Сьогодні ми розповімо вам про рослинні символи нашої країни.

Хлопець: Використовують калину у весільному обряді: китицями прикрашають коровай, заквітчують вільце молодої. На столі перед нареченими ставлять букет калини, бажаючи цим краси в подружньому житті і вірного кохання. Є таке повір'я: якщо молодята хочуть щоб первістком був син, треба зробити з калини сопілку.

Дівчина: В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я: "Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте". Матері при народженні дітей саджати калину і вчили їх доглядати за нею.

Хлопець: Василь Скуратівський, автор книги "Берегиня" згадує; "Мама казала: "...посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі та мені". А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина - її мудрість, безсмертя".

Виконується пісня "Мамина коса".

Дівчина: Як символ вічної пам'яті саджали калину на цвинтарях, на козацьких могилах. Існує ось така легенда. Було це тоді, коли на нашу землю нападали татари. В одному селі справляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралося. Раптом налетіли чужинці. Красуні-українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, стали тікати на болото, де й загинули. А на болоті згодом виріс калиновий гай.

Дівчина: Є вірш "Калина" у Лесі Українки. Написала вона його в тяжку годину, після похорону свого друга Сергія Мержинського. Біль поетеси вилився в такі рядки:

У лузі калина так рясно цвіте,

Під тою калиною мене мила жде.

Гнеться, гнеться калинонька, Д

есь там моя дівчинонька. Вона гнеться, погинає –

Десь там мене вспоминає".

Хлопець: Пішли дівоньки в долину

По червоную калину,

Калиноньку ламали,

Пісеньки співали.

Люблю Україну не за те, що вона велика, а за те що, рідна….

Єдина Україна

Нехай ніхто не половинить

Твоїх земель, не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

Одна від Заходу й до Сходу,

Володарка земель і вод –

Ніхто не ділить хай народу,

Бо не поділиться народ.

І козаки, й стрільці січові

За тебе гинули в полях.

У небесах сузір’я Лева

Нам світить на Чумацький Шлях.

Стражденна чаєчко-небого,

Єдині два твої крила.

Виходим, нене, у дорогу,

Аби ти вільною була.

Нехай ніхто не половинить

Твоїх земель, не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

(Дмитро Чередниченко)

     Сценарій
літературно-музичного заходу
    «Ти моя, Україно!»


                                




ВЕДУЧА 1
                          28 січня 1992 року Верховна рада України затвердила державний прапор    України.
                   Прапор – це державний символ,
                   Він є в кожної держави
                   Це для всіх – ознака сили
                   Це для всіх – ознака слави.
  Внести державний прапор України
(Внесення  прапора)
ВЕДУЧА 2
                  Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.
ВЕДУЧА 1
                  Синьо-жовтий прапор маєм
                  Синє небо, жовте жито
                  Прапор свій оберігаєм
                  Він святиня.
                  Прапор свій здіймаєм гордо
                  Ми з ним дужі і єдині
                  Ми навіки є народом
                  Українським в Україні!
ВЕДУЧА 2:
                   Згідно з Указом президента України від 23 серпня 2004 року в країні започатковано щорічне святкування Дня Державного прапора.  
ВЕДУЧА 1              
Синьо-жовтий прапор України 
Це безхмарне небо, синє-синє
А під небом золотіє нива
І народ – і вільний і щасливий.  
ВЕДУЧА 2
                 Так, саме вільний. Поряд стоять ці два свята зі свят 23 і 24 серпня - День державного прапора і День Незалежності України. Сьогодні весь народ відзначає 20 річницю вільної, воскресаючої, соборної нової України.  



           ВЕДУЧА 1
                 З днем народження, моя державо
                 З святом тебе добрим і святим
                 Нехай лине завше тільки добра слава
                 Про мою країну звідусіль
Державний гімн України у виконанні хору народного дому.

Ведуча 2

16 липня 1990 рік. Верховна Рада Української РСР дванадцятого скликання прийняла Декларацію про державний суверенітет України. За цей документ з 385 зареєстрованих на засіданні депутатів проголосувало 355 народних обранців. Проти було 4. Не взяли участі в голосуванні 26.

Ведуча 1

Встаньте, сестри, встаньте, браття,

Час піднятись із землі –

Воскресає наша мати,

Гине чорний вік в імлі.

Мало роду і народу,

Подивись, твої сини

Вже посіяли свободу,

Вже колосяться лани.

Дозріває, буде віно і святої волі час.

Україно, Україно,

Ми – для тебе, ти – для нас!

Ведуча 2

Боже –Отче всемогутній,

Захисти коханий край!

Дай нам вийти у майбутнє,

Мужність і сміливість дай!

Хай собори на руїні

Стануть там, де ти прорік.

Суверенній Україні-

Слава нині і вовік!

Боже, вислухай благання. Виконує хор.

Ведуча 1

1991 рік 24 серпня. Верховна Рада Української РСР постановила: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. Ось цей історичний документ:

   

Ведуча 1

Україна стала самостійною! Здійснилось віковічне прагнення нашого рідного народу! До цієї історичної події йшлося не те що роками, а десятиліттями й століттями.    У грудні 1991 року відбувся всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України. На референдум було винесено лише одне питання: « Чи підтверджуєте Ви  Акт проголошення незалежності України?» І більше ніж 90 відсотків громадян відповіли «Так»

Хор виконує «Ой у лузі червона калина»

До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. В підвалині української державності – століття боротьби наших предків, у якій кристалізувалася ідея самостійності. За незалежністю – і трагічні, і героїчні сторінки нашого народу. Позаду надто багато могил. Надто великі втрати. Український народ ніколи не забуде цього.

Хор виконує «Плач чайки»

Ведуча 2

Україно! Сьогодні ти приходиш до нас крізь довгі роки лукавства і забуття. Крізь ті роки, під час яких ми втрачали свою національну самобутність, економічну самостійність, духовну само визначеність. Україно! Сьогодні ми поспішаємо назустріч тобі і з радісним болем у серці відчуваємо, як у шумному вирі життя надійно стаємо на тверду основу предвіковічних дідівських традицій.

Щасливі ми, що народились і живемо у такій чудовій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, діти, тут корінь роду українського, що сягає давнини. Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі.

Ведуча 1

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі...

Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою --
і вічні ми будемо з нею!                         В. Сосюра

Пісня Любімо Україну.у виконанні хору.

Вірш  читає Кобринець Оксана.

Гей, ви, браття, козаченьки   виконує дует Кінах Володимир та Богдан.

  Ведуча                Розквітай прекрасна Україна
                              Рідна земле, матінко моя
                              Хай лунає мова солов’їна
                              Пісня неповторная твоя
У виконанні вокального ансамблю
Тобі співаю, Україно.
Від Бога наша пісня, наша мова.
Ведуча
Вірш                                   читає Антонюк Руслана
Пісня  «Мамине благословення» виконує Антонюк Руслана
 Ведуча                            З днем народження, моя держава
                                          Рідна земле, матінко моя
                                          Хай завжди лунає мова солов’їна
                                          Пісня неповторная твоя!
Пісня «Земле моя»  Виконує Полюшинська Іванна
У виконанні чоловічого вокального ансамблю прозвучить

Ведуча
                   Я – україночка від роду
                Землі цієї я краплинка
                Я доля рідного народу
                Його дитина, українка!

  Ведуча             Нехай цвітуть про тебе співи
                                    Тебе люблю без краю я
                                    Мій край веселий і щасливий
                                     Вкраїнська зоряна земля.
Пісня «Циганочка» у виконанні Костюк Юлі
«Україночка» у виконанні Криштоф Наді
Ведуча
              Моя пісенна країна
                 Зоветься в світі Україна.
                 Пісні її до серця линуть
                Стрімким джерелом, небом синім,
               і у веселім дружнім крузі
               Пісні співають добрі друзі.
Пісня  «Я малюю» у виконанні Коляди Олі
Ведуча   У мене ти одна єдина,
                      Одвічна радість і жура.
                     Ти будеш жити, Україно,
                     Країно щастя і добра.
Пісня «Ти моя, Україно!». Виконує Гаврилюк Василь.
Ведуча     Калиновим цвітом вбралась Україна
                        Ніби та дівчина гарна і струнка
                        Я тебе любитиму, рідна і єдина
                        Ти в моєму серці пісня є дзвінка.
Пісню  «Пшеничне перевесло»                        виконує Матвіїв Галина.

Ведуча

Ми різні з материнської колиски,

Та всі ми діти щирої землі.

В родині вільній всі ми – українці

Ми України доньки і сини

«Лети, моя пісне.» співає Полюшинська Ірина
Ведуча
До  тебе  –  слова,  рідна  мати  моя,
До  тебе  –  думки,  Україна,
До  тебе  –  стук  серця  й  ласкава  струна,
До  тебе  –  весна  солов’їна.

До  тебе,  моя  калинова  краса,
До  тебе,  духмяная  нива,
До  тебе  –  любов  і  до  тебе  –  душа,
До  тебе,  моя  Україна!
Співає Олійник Вікторія
Ведуча
Які  слова  для  щирого  привіту
Потрібні  нам  у  радості  й  журбі?
Блакить  небес  та  колос  золотистий
Хвилює  душу  і  мені,  й  тобі.
Розпустить  пелюстки  свої  троянда
І  скотиться  росинка,  мов  сльоза.
Люблю  тебе!  -  ти  чуєш  ,  Україно?  –
Країна,  побудована  з  добра.
В  майбутнє  зазирни  і  спів  пташиний
Нам  нагадає  про  далеку  путь,
Покличе  у  незвідані  долини,
Лелеки  шлях  до  щастя  прокладуть.
І  запалають  знов  зірки  на  небі,
І  сонце  знову  вийде  із-за  хмар...
Ти  будеш,  будеш  жити,  Україно,
Бо  маєш,  моя  рідна,  Божий  дар!
Співає Іванна Полюшинська. Пісня «Наша Україна»
 

Ведуча

Наче веселкова соната,
Наче небесная блакить,
До мене українська пісня
На крилах сонячних летить.
І грає флейтою дзвінкою,
І барабаном гуркотить,
І зацвіте, немов весною,
Й стрілою враз промиготить.
Малу дитину заколише
Матусі тихий ніжний спів.
І для усіх розбудить тишу
Завзятий спів про козаків.
Сумні пісні співають з сумом,
Веселі - з радістю в вустах...
Сумні співають про недолю,
Веселі - про смішних невдах...
Вкраїнська наша рідна пісня
Міниться темпами завжди!..
То жвава, тиха і весела,
То грізна, гірша від біди...
Яка все ж гарна рідна пісня,
Неначе сонячна блакить!
То дзвінко флейтою заграє,
То громом в небі прогримить...

Пропонуємо вашій увазі декілька українських народних  пісень у виконанні хору народного дому села Забужжя.

 Пісня «Ой дівчина по гриби ходила»

Пісня «Козак гуляє весілля»

Пісня «Їхали козаченьки»

Ведуча

       Мила  чорноброва  дівчино,
       Рідна  моя  Україна!
       Спасибі  тобі,  барвистий  мій  край,
        За  волю,  долю  і  наземний  рай!
        Ти  мене  обдаровуєш  :  річками,
        Сонечком  жовто-гарячим,  степами,
        Мовою  з  чудодійними  словами
        І  теплими  літніми  днями!
        Велике спасибі  тобі,
        За  те  що  дала  правду  мені!
        Україно,  я  пишаюсь  тобою!

        Ти  дивуєш  мене  своєю  красою!

        Слава  тобі,  Україно,
        За  Франка,  Шевченко,  Тичину!
        Спасибі  за  край  рідний!
        Спасибі  за  шлях  вільний!

Пісня «Слава Україні» у виконанні Шпатух Оксани.

За Україну, за її волю - сценарій заходу

Виконується пісня «ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА»
(слова С. Чарнецького, музика М. Гайворонського)

Це Гімн, і його співають стоячи всі присутні

Учень говорить присягу. Я, український Січовий Стрілець, присягаю українським князям та гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму рідному краєві, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь!

Учень. Січові Стрільці! Безсмертні борці, вірні сини матері-України, які не шкодували ні сил, ні здоров’я для її добра, щастя і волі, котрі на вівтар її визволення без вагань клали своє найдорожче – життя. Це цвіт і совість української нації, її гордість і слава.

Учениця. Вони гордо і мужньо підняли національні синьо-жовті знамена, ідучи визволяти з 300-літньої неволі Російської імперії своїх наддніпрянських братів-українців. До цього їх кликали віра, надія, синівська любов.

Виконується пісня «ГЕЙ ВИ, ХЛОПЦІ СІЧОВІЇ»
(слова К. Гутковського, музика. М. Гайворонського)

Декламують вірш В. Сосюри «ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ»

Вони були патріотичними і сміливими, щирими і чесними. Майже роздягнені, босі і голодні, вони, як свідчать очевидці, не вчинили жодного мародерства.

Виконується пісня «ЇХАВ СТРІЛЕЦЬ НА ВІЙНОНЬКУ»
(музика М. Гайворонського)

Вірш Андрія Кравця-Кравченка «НЕ ХОЧУ Я...»

Не хочу я, щоби над рідним краєм
Наїзники стояли із нагаєм,
Щоб ссали кров і піт у хлібороба,
Розточували дух свої й чужі мікроби.

Я хочу, щоб прийшла жадана воля,
Щоб серце матері забилося без болю,
Щоб встала тут, де попіл і руїна,
Й подала руку сонцю Україна.

Учень. Прокотилися невмирущою славою важкі бої за гору Маківку (2 квітня – 3 травня 1915 р.), криваві бої на горі Лисоні (4–30 вересня 1916 р.). Перемогли повстанці у Львові під проводом Д. Вітовського у ніч на 1 листопада 1918 р. і було створено ЗУНР, важкі бої з більшовиками за Проскурів (27 липня 1919 р.)

Учениця. Крути, 29 січня 1918 року. Їх триста з Куреня студентів Січових Стрільців, 14–16-річних українських спартанців: учнів Другої ім. Кирила і Мефодія гімназії, гідротехнічної та лікарської шкіл, студенти Володимирського університету – стали на смертний бій з чотирьохтисячною, озброєною до зубів, добре навченою, безпощадною червоногвардійською армією під Крутами, щоб не допустити інтервентів до Києва після проголошення 22 січня 1918 р. Четвертим універсалом незалежності і самостійності України.

Учень. Вони стали на смертний бій, щоб не допустити Муравйова в любимий Київ. «Муравйовці» були дуже жорстокими та ненавиділи все українське. Вони вбивали людей навіть за те, що ті були у вишитій сорочці чи розмовляли рідною українською мовою. Як і 480 року до н.е. спартанці, сини Еллади, стали на шляху величезної армії персів під Фермо­пілами, щоб не допустити їх до славних Афін, так і вони заступили ворогові шлях до Києва...

Учениця. І тих, і тих було триста... У них однакове було праг­нення до волі, до життя. У них була велика любов до рідної Бать­ківщини, як і в трьохсот козаків армії Богдана Хмель­ницького, що полягли смертю хоробрих 1651 р. під Берестечком.

Виконується пісня «ЗА БАЙРАКОМ БАЙРАК»
(слова Т. Г. Шевченка)

Учень. Погано озброєні, майже роздягнуті й голодні патріоти-добровольці 28 січня 1918 року вийшли з Києва і 29 січня о 4 годині ранку, стомлені, прийшли до залізничної станції Крути. Замість відпочинку прийняли важкий і нерівний бій...

Учениця. Наступали п’яні, до зубів озброєні матроси Балтійського флоту, яких послав Ленін для знищення молодої України. Чотири тисячі проти трьохсот...

Учень. Уже пізнього вечора на чернігівських полях запанувала страшна кривава тиша. Тут склали свої голови юні борці за вільну Україну.

Виконується пісня «В СТЕПАХ УКРАЇНИ»

В степах України – широке роздолля,
Високі могили в степах.
Лежить там козацькая воля,
І слава застигла у прах.


Ніхто на могилах не плаче,
Ніхто не схиляє знамен.
Ніхто не пом’яне козачих
Давно позабутих імен.

Лиш здавна легенда ходила,
Що скоро наступлять ті дні
Коли розверзнеться могила
І встане козак на коні.
Андрій Кравець-Кравченко

Учениця. Двадцять сім студентів-героїв потрапили в полон. Після жорстоких знущань і тортур їх наступного дня розстріляли, навіть не дозволивши по-християнськи похо­ронити. Семеро полонених п’яні матроси помилково разом зі своїми відправили в Харків до лікарні, і вони, можливо, залишились живими...

Тільки туга життя
Прокричить глупу ніч
І воскресне колись
Цвітом юних облич.

Давні болі душі
Зійдуть в пісню просту,
І тернові кущі
На валах проростуть.
Євген Сверстюк

Учениця. Місто Базар на Житомирщині... І ще одна кривава рана нашого народу в його боротьбі за своє визволення...

Учень. З 21 листопада 1921 року Базар – це свята могила 359 старшин і вояків Українських Січових Стрільців – Української Галицької Армії, розстріляних червоними комісарами Котовського...

Учениця. Восени 1921 р. Волинська група УГА, що складалась з бригад полковника Ступицького та генерала Янченка, перейшла р. Збруч. Четвертого листопада зайняла м. Коростень, але не втримала його... Повернули на Захід. 17 листопада на р. Звіздаль біля села Малі Миньки на Жито­мирщині кавалерія Котовського переважаючою більшістю розгромила українське військо...

Учень. Ті, хто потрапив у полон, були роззброєні... Чекають вістей з рідного краю... Живуть надією... А з вечора 20 листопада 1921 р. полонених змушено викопати для себе глибоку яму-могилу...

З віків страждань, з віків руїни
Крізь кров’ю зрошені літа
Встане нова моя Україна,
Моя Вітчизна золота.

Встане прекрасна і незалежна
Назустріч сонцю із імли,
Неначе мрія тих гетьманів,
Які за неї полягли.

Встане у сяєві свободи,
Вороже топчучи ярмо.
А ми, сини її народу,
На хрест за неї підемо.

Учениця. 21 листопада всіх 359 воїнів УГА – обірва­них, скривавлених, побитих і майже голих – виведено на місце страти.

Учень. І неначе шептали земля, дерева й хмари: «О рід­на Україно, поглянь ще раз на своїх вірних синів... Вони не зрадили тобі, твоїй присязі».

Виконується пісня «ЗА УКРАЇНУ, ЗА ЇЇ ВОЛЮ»
(слова М. Вороного, музика Я. Ярославенка)

За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон!
З-під ярем,
Із тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вільний світ!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

О Україно!
О рідна Ненько,
Тобі вірненько
Присягнем!
Серця кров
І любов,
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

Вперед же, браття!
Наш прапор має,
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружній тиск,
Зброї блиск,
Кари гнів
І з ним свобідний спів!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

Учениця. З найближчих околиць за наказом червоних комісарів зігнано селян, щоб бачили страту борців за долю і волю України, щоб їх залякати.

Учень. 359 поважно й гордо йдуть, мов на параді, і босими скривавленими ногами стараються твердо одбивати такт... Прийшли... Стоять над могилою з гордо піднятими головами. Червоні весело вовтузяться біля кулеметів, а 359 гордо, достойно і спокійно стоять...

Учениця. Один із червоних комісарів обіцяє помилування тому, хто вступить до червоного московського війська... Наступає кульмінація. Важка тиша гнітить душі, болем розриває серця селян...

Учень. З рядів приречених виступає козак 6-ї стрілецької дивізії і дужим рівним голосом мовить (може говорити хтось інший): «Я, козак 6-ї Стрілецької Січової дивізії, Щербак, від себе (говорить голосом судді) й козаків, яких знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає, і ми не боїмося смерті, але до вас служити не підемо. Коли ж ви нас поб’єте, то знайте, що за нас помститься весь український народ!»

Учениця. Потужним криком «Слава!» стверджують 359 відповідь Степана Щербака й гордо, могутньо співають «Ще не вмерла Україна».

Учень. Комісари лютують, командують: «Огонь!». Але кулеметники розгубились. Комісари самі стріляють з наганів в ряди полонених. Потім почали стріляти і кулемети. Ріднуть ряди січовиків... Стихає пісня...

Учениця. І раптом лунають слова підполковника Митрофана Кузьменка: «Катуйте, кати! Народе України! Слухай голосу своїх вірних синів! Хай живе...». І голос обривається. Зовсім затихає спів. З могили доносяться стогони. Московські кати похапцем засипають живі ще, скривавлені жертви. Селяни потай витирають сльози.

Учень. З могили, як привид, встає поранений, скривавлений стрілець Артем і зникає серед селян... Селяни його заховали, не дають добити, бо «він з того світу». Кати брутально розганяють людей.

Декламують вірш «ПРО НИХ МОВЧАЛИ».

Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав над вами,
Лиш в чистому полі ревіли гармати,
І зорі вмивались сльозами.

Коли хоронили вас в темну могилу,
Від крові земля почорніла,
Під хмарами круки стадами літали,
І бурею битва гриміла.

Учениця. Вони померли. Ні, вони не можуть померти, бо ідея волі України безсмертна і вічна.

Виконується пісня «ПОВІЯВ ВІТЕР СТЕПОВИЙ»
(слова К. Гутковського, музика М. Гайворонського)
або «ОЙ ВПАВ СТРІЛЕЦЬ»
(слова К. Гутковського, музика М. Гайворонського)

Учень. То хто ж вони, Українські Січові Стрільці Укра­їнської Галицької Армії, мужні сини і дочки України? Звідки почалася їхня слава, мученицька історія? Звідки почалася вірність присязі, мужність, нескореність, патріотизм і сила?

Учениця. Батьком Галицької Січі, з якої постали Українські Січові Стрільці, був відомий публіцист, адвокат Кирило Трильовський родом із сім’ї священика Золочівського повіту на Львівщині.

Учень. Він добре знав І. Франка, дружив із В. Сте­фаником, писав вірші, укладав поетичні збірки. 1906 року видав «Збірку пісень патріотичних і січових», яка мала згуртовувати й виховувати в молоді любов до України. Дуже схвально про неї висловлювався І. Франко.

Учениця. Перша «Січ» – спортивно-пожежне товариство, засноване Кирилом Трильовським 5 травня 1900 р. в с. Завалля на Снятинщині. Дуже скоро такі товариства виникли в багатьох селах Галичини. У містах організовували «Соколи». Товариства займалися пробудженням національної свідомості, вели велику просвітницьку діяльність.

Виконується пісня «ГЕЙ, ТАМ НА ГОРІ СІЧ ІДЕ»
або «ГЕЙ ВИ, ХЛОПЦІ СІЧОВІЇ»
(слова К. Гутковського, музика Гайворонського)

Учень. Уже 1902 р. в Коломиї організоване перше загальне січове свято. А друге з участю 19 «Січей» Галичини та однієї «Січі Буковини» відбулось 23 червня 1903 року.

Учениця. 1913 року у Львові виникло товариство «Сі­чо­ві Стрільці», а вже 1914 р. спортивні військові «Січі» взяли активну участь у відзначенні 100-річчя від дня на­роджен­ня Т. Шевченка. (Святкувала «Січ» і в Косові біля пам’ятника Т. Шевченку). Це був їхній перший громадський виступ.

Учень. Легіон Українських Січових Стрільців, як військове формування, було утворено в серпні 1914 р. після початку Першої світової війни для боротьби за визволення Східної України з ярма Російської імперії.

Виконується пісня «ГЕЙ, ВИДНО СЕЛО ЗА ГОРОЮ»
(слова Р. Купчинського, музика Л. Лепкого)

Учениця. 2 серпня 1914 року створено Центральну бойову Управу, що вимагала від австро-угорського уряду сформувати легіон Українських Січових Стрільців.

Учень. 2 серпня 1914 року було утворено Головну Українську Раду, яка закликала всіх українських юнаків зголоситися добровольцями і стати в ряди Українських Січових Стрільців. «Нехай через весь край котиться наш поклик! Нехай пориває до бою всіх, і тисячі нехай стануть в ряди Українських Січових Стрільців».

Учень. Добровольцями за короткий час зголосилося 28 тисяч передових молодих людей. Серед них – дівчата і жінки, сини І. Франка – Петро та Тарас. Але австрійський уряд, під владою якого був наш край, погодився тільки на 2,5 тисячі добровольців.

Виконується пісня «ЖУРАВЛІ» («ВИДИШ, БРАТЕ МІЙ»)
(слова Б. Лепкого, музика Л. Лепкого)

Учениця. Саме вони під синьо-жовтими знаменами йшли в бій проти російської армії генерала Брусилова. Тут і було покладено початок братанню солдатів-українців царської армії, що теж були під жовто-синіми знаменами із Січовими стрільцями. Кидали зброю, відмовлялися вбивати брат брата. На змужнілих, загартованих у боях обличчях бувалих вояків виступали сльози...

НАШ СИНЬО-ЖОВТИЙ СТЯГ

І неба синь й морська глибінь,
І колір сонця, колоска, зернини,
Багатство й щастя поколінь
На стязі Матері-Вкраїни.

З віків прийшов цей стяг до нас
Через борню, полон і зраду.
І ось настав блаженний час,
В руках він знову у народу...

Під ним ішли герої в бій
У дні недолі, в суховії.
За нього на землі чужій
Вмирали в муках борців мрії.
Петро Клим

Учень. 17 березня 1917 року постала Центральна Рада. Через сім місяців більшовики на чолі з Леніним захопили владу в Петербурзі і виступили проти молодої Української держави, на словах спочатку нібито підтримуючи її.

Учениця. Так 20 листопада 1917 року Центральна Рада III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. Першим її президентом обраний великий україн­ський історик, політичний і громадський діяч Михайло Сергійович Грушевський.

Учень. Революційні події в Києві вплинули на розвиток подій на території західних областей України. Спочатку галичани просили незалежності в Австрійської імперії, але, нічого не домігшись, задумали взяти владу за допомогою армії Січових Стрільців.

Учениця. Узяти владу було доручено Дмитру Вітовському. 60 старшин і 1 200 вояків Українського Січового Стрілецтва в ніч на 1 листопада 1917 року взяли владу у Львові. Національна Рада 9 листопада визначила назву нової держави – ЗУНР.

Учень. Був створений перший уряд – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. Так Українські Січові Стрільці вписали ще одну славну сторінку в історію України.

Учениця. 1918 рік був четвертим роком Першої світової війни, у ході якої розвалились дві світові імперії: Російська та Австрійська. На руїнах виникли УНР і ЗУНР.

Учень. З’явилась відозва окружної військової команди: «Українська національна Рада в Станіславі 3-го дня січня 1919 року проголосила торжество об’єднання всіх українських земель в одну неподільну Українську Республіку».

Учениця. Усе це дало змогу 22 січня 1919 року проголосити Акт Злуки УНР і ЗУНР в Києві на Софійській площі за участю великої кількості представників народу. Державним Гербом став Тризуб, прапором – синьо-жовтий стяг, гімном – «Ще не вмерла Україна». Так, дякуючи самовідданій боротьбі Українських Січових Стрільців, народилася наша Соборна держава.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ

Ще князь Володимир Великий взяв
Тризуб, як символ сили, слави.
На грошах гривнях накарбував
Знак давньоруської держави...

В ньому народ як брату брат –
Уся історія великої країни.
Борня віків і дні негод
Злука й відродження Вкраїни.
Петро Клим

Учениця. Відтоді важке криваве колесо історії про­коти­лося по українській землі, забравши із собою життя міль­йонів патріотів. Спільними зусиллями польських, румунських інтервентів та більшовиків було знищено Українську державу. Український народ знову опинився в неволі.

Учень. Майже всі Українські Січові Стрільці, що потрапили на територію Російської імперії під свавільну владу Сталіна та його поплічників, були безжально розстріляні, як і жертви під Крутами і Базаром, або закатовані у сталінських застінках Удмуртії, Казахстану, на Соловках, де колись 25 літ у казематі мучився останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. Там він поклав своє козацьке життя, не побачивши з волі Катерини II рідної України.

ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ РЕПРЕСІЙ

Кістками вкриті Соловки
Твоїх дітей, Вкраїно-Мати!
Там мучились сини, батьки
І в муках мусіли вмирати.

І Біломор-канал в крові
Невинні жертви теж купає,
І Казахстан, Сибір вдалі
Від нас могили їх ховає.

Вони лежать в сирій землі,
До тих доріг стежок немає.
Покриті тайною, в імлі,
З журбою вітер там блукає.
Петро Клим

Учениця. Лихоліттями і муками прокотились по нашій українській землі і «розкуркулення», і колективізація, і голодо­мори, і знищення української інтелігенції, і Друга світова війна, у вогні якої горіли борці за волю України – славні воїни ОУН-УПА, продовжувачі справи Українських Січових Стрільців. Вони з десятиріч замовчування й оббріхування звертаються до нас, сущих сьогодні.

Виконується повстанська пісня
«ОЙ У ЛІСІ НА ПОЛЯНЦІ»

Учень. Невідомий широкому загалу поет-борець В.Самійленко у своїй поемі «Чи вам відомо, хто то є повстан­ці?» писав про воїнів УПА:

Чи вам відомо, хто то є повстанці?
Це ті, що їм немає вороття
До рідних хат, десь у рові, землянці
Чи під кущем їм місце для життя.

Ні вдень, ні вніч, ні ввечері, ні вранці
Немає для їх долі забуття,
Бо в домах їх замість осель – руїна
Й розстріл рідних до п’ятого коліна.

Жадоба помсти за свій тихий рай
Сплюндрований у їх гартує дух;
До боротьби їх кличе рідний край,
І кожен з них той поклик любо слуха.

Нехай і мало їх, борців, нехай
Покірно інші ждуть, як віл обуха,
Від ката смерті, тільки не вони,
Не страшно їм нерівної війни...

Скільки вас, побитих у Карпатах,
Скільки вас, скатованих в снігах,
Знає тільки місяць, що на чатах
Вартував у синіх небесах.

Скільки вас без дому, без надії,
За морями в муках довгий час?
Діти долі, квіти веснянії,
Україна молиться за вас.

Учениця. Інший маловідомий поет-борець Василенко-Волош писав:

Наша правда свята, вона сонцем горить
Нам на наших повстанських знаменах,
Лиш для неї клялися до смерті ми жить,
Із шляхів тих ніколи не звернем!

Ще відплатим катам, ми по рідних степах
Із піснями пройдем бойовими!
Не розбійники ми, хоч живем по лісах,
Ми – повстанці – сини України!

Учень. Багато років спливло від часу створення «Січей», їхніх бойових подвигів, від створення УНР та ЗУНР, від Акта Злуки, від великих подвигів УПА в ім’я утворення незалежної України. Вінцем багатовікової боротьби стало проголошення 24 серпня 1991 року Акта незалежності Ук­раїни. А 4 вересня над будинком Верховної Ради замайорів прославлений у боротьбі синьо-жовтий прапор вільної України.

Мільйони нас, але єдине,
Одне натхнення джерело:
Чудесне слово – Україна –
Усіх живило і вело.

В цім слові жаль і біль, і муки,
Воно нам світить, нас веде,
В нім братські виламані руки
В сирих льохах енкаведе.

Й коли по світу нас ганяли
Серед пустель, земель чужих,
Його завжди ми пам’ятали.
Воно і знову нас єднає
В одно: і мертвих, і живих.

Учениця. 1 грудня 1991 року на Всенародному референдумі народ України одностайно (понад 92%) підтвердив Акт незалежності Держави. Те, за що віками клали свої голови кращі сини і дочки України, звершилося. Україна стає вільною європейською державою.

Виконується пісня «ГЕЙ НАЛИВАЙТЕ ПОВНІЇ ЧАРИ»

Учень. І ми, молоде покоління, стали громадянами вільної України, щоб понести естафету наших прадідів, дідів, батьків до розвитку і процвітання рідної держави. Ми повинні зробити все від нас залежне, щоб бути достойними спадкоємцями героїзму, самовідданої праці і слави попередніх поколінь борців. І ми гордимося цим. Хай Бог нам допомагає!

Слава Україні! Героям слава!

Організатор чи ведучі проводять вікторину.

Журі (обирається перед початком присутніми) визначає місця і вручає нагороди, дякує всім за участь, просить задуматись над важкою долею тих, хто боровся за волю України, над їхнім героїзмом.

Відбувається завершення заходу.

Звучить Гімн України. Присутні тримають руку на серці. Доцільно поділитися думками про проведений захід, поговорити із запрошеними, дати їм питання, акцентувати увагу на конкретних спогадах про героїчну боротьбу УПА, підтримку населенням цієї боротьби.

Бібліотека - Петро Клим

Є така держава - Україна. Сценарій

Начало формы

Рейтинг: / 8
ГіршаКраща 

Конец формы

З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ БІБЛІОТЕКАРІВ - Уроки народознавства

Є така держава  - Україна:  Сценарій тематичного вечора. /Звучить лірична українська мелодія у звукозапису, на фоні якої говорить читець/:      Читець: Тобі, найкращая перлино Моїх розбуджених надій, Тобі, що звешся Україна, І в цей життєвий буревій, Тобі, що постаті козачі Для нас змальовуєш щодня, Я шлю привіт й бажаю вдачі У сяйві радісного дня. /Цибульский Б. "Моїй Україні"/      Ведуча І.: Добрий вечір, дорогі друзі, шановні наші гості. Ми раді вітати вас у цьому залі!  Щастя Вам і здоров’я! Добра і миру!      Ведуча ІІ.: Розпочинаємо наш вечір, присвячений Дню Незалежності України.      Ведуча ІІ.: Нехай ці ведичне свято доторкнеться ваших сердець, а почуте ввіллеться у ваші душі! З святом Вас!      Читець: ...Народилась Україна Нова, Небувала, чиста, як дитя, Україна Зоряної Мови, Україна Божого Буття! Україна казки і кохання. Та Держава, де щезає тлінь. Україна творчого повстання Для усіх безсмертних поколінь. Україно, вернуться до тебе- Матері, сторожові вогні, Ясні зорі  і хмарини з неба, Козаки воскреслі і пісні. Прийдуть квіти і маленькі діти. Прийде казка і пташиний спів, Забринять у просторі сюїти Всіх дерзань і небувалих снів. Ухраїно-Матінко! Воскресни! Тануть сни і котяться в імлу... І Софія - Мудрість Пречудесна Вже стоїть на Київськім Валу! Побратими, гляньте на руїни – То ж не прах, не камені прості! То в Руці Святої України Всесвіту Ворота Золоті! /Бердник 0. "Золоті Ворота"/      Ведуча І.: Збулося довічне прагнення нашого народу. Збулося те, за що страждали і гинули, боролися і вболівали, для чого жили і працювали мільйони синів і дочок України - впродовж років, десятиліть, століть... Те, що було провідною зорею для геніїв її духу, - і що було їхнім непозбутнім болем і тяжкою мукою... Ведуча ІІ.: Воскресний день настав!.. 24 серпня І991 року проголошено Днем державної незалежності. Слава Україні! Слава! Героям її - слава!      Читець: Вже скільки закривавлених століть Тебе, Вкраїно, імені лишали... Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить: Внесіте прапор вільної Держави! Степів таврійських і карпатських гір 3’єднався колір синій і жовтавий. Гей, недругам усім наперекір – Внесіте прапор вільної Держави! Ганьбив наш прапор зловорожий гнів, Його полотна в попелі лежали... Але він знов, як дань новий, розцвів. Внесіте прапор вільної Держави! Повірмо в те, що нас вже не збороть, І долучаймось до добра і слави. Хай будуть з нами Правда і Господь - Внесіте прапор вільної Держави! /Крищенко В. "Прапор України”/ (В зал урочисто вноситься державний прапор України. /Виконується гімн "Ще не вмерла Україна". Сл.П.Цубинського, Муз. М.Вербицького/).      Ведуча І.: До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. За нею - і трагічні, і героїчні сторінки історії нашого народу.      Ведуча ІІ.: В підвалині української державності - і століття боротьби наших предків, і символізована насамперед в іменах Шевченка і Франка титанічна робота великих просвітителів народного духу, і сама душа українського народу.      Читець: Благослови і вознеси Болючу правду України, Що йде від чистої роси, Що йде від чистої сльози - Не тільки смуток і руїни. ...І незнищенність України, Народе рідний, вознеси! . /Кочугур Д. "Благослови і вознеси..."/      Ведуча І.: В цей урочистий святковий день згадаймо Великого Кобзаря - Невмирущого пророка України, людину, яка не тільки мріяла про нашу незалежність, а й усе своє життя поклала на вівтар цієї мети, яка засвідчила перед усім світом могутність українського народу, могутність нашої нації, її духовне коріння, її славу. /Виходить читець, в руці тримає розкритий "Кобзар". Стиха звучить бандура/.      Читець: ...Учітесь, читайте, І чужому научайтесь. Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває. Того бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути Я оддав би веселого Віку половину. Отака - то наша слава, Слава України... Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, - Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечірній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої, Молю Вас, благаю! /Шевченко Т. "І мертвим, і живим..."/.      Ведуча ІІ.: Найбільшім заповітом Т.Г.Шевченка нам на нашій окраденій землі, яку можуть порятувати добро зиждущі, є одна а його молитов: „Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сіять, не ждать, І посіяне жать Роботящим рукам”. Пам’ятаймо про це! /Звучить стрілецька пісня "За Україну". Сл. М.Вороного, муз. запис. І.Кузьмюка/.      Ведуча ІІ.: Не судилося Україні вибороти незалежність в 1917 році, коли впали мури російської темниці і, здавалося, невольниця Воля усміхнеться всім народом. Держава проіснувала недовго. Вистояти не було сили. В боротьбі за волю славні сини України віддали найдорожче - життя... Та народ пам’ятає своїх лицарів і слава про них не вмре, не поляже... /Виконуються пісні "Повіяв вітер степовий", "Гей ви, стрільці січовії"/.      Ведуча І.: Терези історії переважили в сторону зла... Наша Україна випила повну чашу концтабірного соціалізму. За 70 років існування УРСР через концтабори, в’язниці і заслання пройшли мільйони українських громадян. На розправу катам було віддано цвіт української інтелігенції... Голод спустошив міста і села України...      Читець: Чає минущий в якому живем, Час рокований і проклятущий Уявлявся батькам як Едем, Як омріяний рай грядущий. Нам затято ламали хребти, Катували, гноїли в темниці, А ми бачили шлях до мети. Нам крізь грати світили зірниці. Того часу, в якому живем, За який так боролись запекло, - Невідпорно ми йшли в Едем, А потрапили просто в пекло. Вибирались віками з пітьми. Задивлялись в ясні небозводи. Ось і маємо: діти тюрми, Ми не стали дітьми свободи, Мов прокляття над нами висить Голос плоті, ротів ненасить, Т.Шевченко сказав, як сьогодні: "За шмат гнилої ковбаси І Україну продаси..." Голос плоті веде до безодні! Час жаданий, сподіваний час, Ніби сонце, залив подвір’я, - Віру лицарів вибили з нас, А вживили жебрацьке безвір’я, Смертю встелений шлях до мети Подолати змогли не найдужчі, - То біда, як ламають хребти, А страшніш, як ламають душі. Час минущий і проклятущий Перемеле, як в жорнах, нас, Переборе зневіру і скруху, І Вкраїни грядущий чає В нас відродить нескореність духу. /Осадчух П. "Два сакраментальні монологи”/ /Ансамбль виконує пісню "Ой у лузі червона калина". Сл. С.Чарнецького. Мел. - народна./      Ведуча ІІ.: Справа волі завжди пекла серця українського народу. Недарма на нашому гербі - тризубі читаємо слово „воля". Скільки їх - борців за незалежність! Не перерахувати, бо це займе не один день. І не час ділити лаври переможців - це вробить історія...      Ведуча І.: Послухайте, будь ласка, українську пісно..., бо пісня - це пам’ять людська, вона завжди жила в народі, щоб сьогодні, у час національного відродження, зазвучати на повний голос, попри всі перепони - страх, голод, переслідування і репресії. Та й не могло бути інакше, бо вона вийшла з глибин душі і серця й співзвучна з нашим прагненням до волі і незалежності. (Виконується віночок стрілецьких пісень: "Зажурились галичанки", "Мав я раз дівчиноньку", "Човен хитається" /Сл. і мел. Р.Купчинського/; далі - кілька сучасних пісень, як от: "Ой там на горі" /в обр. В.Морозова/, "Моїй Україні" /сл.А.Демидюка, муз. І.Карабиця/, "Господи, помилуй нас" /сл. і муз. Т.Патринеика).      Ведуча ІІ.: Поки що скалічена, вичерпана Україна - мов зруйнована хата після війни. Без дверей. Кожен маже увійти. Забрати, що хоче. І хто ж захистить її душу, її майбутнє?... Боляче? Боляче. Боляче за нашу прекрасну Україну, цей розкішний вінок з рути і барвінку, країну смутку і краси. За її мужній народ, що віками боровся за своє щастя. Україна може вижити і повинна вижити і, насамперед, завдяки її культурі. Бо це - єдиний посланець душі України, її людська і творча суть. Час минає, а все, що талановито закарбовано у слові, залишається з нами і залишиться після нас. Утверджуймо Україну Духу, Україну Розуму, Україну Серця -навіки, до нескінченності, - на Радість Світам!      Читець: І він прийшов до нас - серпневий день! З ним довгожданим громом і дощами, Щоб повернулось Слово до пісень. І Правда посилилась поміж нами. Щоб не було в минуле вороття До вбивчих і голодних тих тридцятих... Хай мало в нас іще своїх звитяг, Та ми повинні про святе все знати. Допоки не згуртуємось разом Не будемо єдині в наших діях, Машину не спровадимо на злом - Залишаться ідеї наші в мріях. Єднаймося, бо настав той час, Коли онук дідуся запитає: Чи діяв, як його учив Тарас, І мови рідної чому не знає?.. І сором той обпалить все в тобі, I станеш сам окрадений собою - Дитячі оченята голубі, Як привид, будуть скрізь перед тобою. Та врешті мученик народ сказав На весь свій голос про жадану волю. Освячене знамено враз підняв, Щоб стати назавжди самим собою. Він іншу бачив через призму літ. Не ту, в біді окрадену Вкраїну. Про неї слава облетить ще світ, Вона, як фенікс, оживе з руїни. Її знамена мирних кольорів Освятяться Архангелом в соборах. Поповняться ряди земних синів, Які були ще малюками вчора. Очистимось душею од сквернот, Піднімемось на зріст всього людського. Гуде майдан - у ньому мій народ, Який свій шлях відкрив - свою дорогу! /Миколайчук В. "Серпень І991-го"/       Ведуча І.: І якщо у ваших душах є хоч краплина віри, щедрості й милосердя, утримайте й примножте їх, згляньтесь над собою і кожним, віддайте більше, ніж берете, пожалійте; перш ніж відвернутися. Нехай у нашій великій оселі збудеться воля творящого, світиться ім’я і пам’ять живущо, повернеться слава переможця, кріпиться сила і воля недужого. Свята Україна, прокинувшись, кличе вас на радісне Свято Єднання.       Ведуча ІІ.: /заклично/: Поети, Кобзарі, хлібороби, муляри, мандрівники, шукачі небувалого, захисники Правди і Добра, замріяні дівчата, розстріляні Й замучені за Правду, збожеволені від горя Матері, які не дочекалися синів з кривавих походів. Козацькі Душі всіх віків, - до нас на поміч!      Ведуча ІІ.: Уже підвалини Храму! Помолимося ж чистиш вустами Матері й Батькові всього Сущого: Боже, поможи! Пора настала! Сила незалежної, святої України - за вами!      Читець: Шануймося, єднаймося та будьмо, Тримаймося родинного стебла. Забудьмо чвари і себе не гудьмо. Доволі нас упало із сідла. Не даймося обнятися з ганьбою. Не даймося продатися брехні Допоки ми не будемо собою – Ніколи нам не бути на коні. Братаймося від серця і до серця, І з друзями ділімо хліб і сіль. А хто на нашу душу замахнеться – Ми вибухнемо гнівом звідусіль. Шануймося, єднаймося та будьмо. Тримаймося родинного стебла. Забудьмо чвари і себе не гудьмо. Доволі нас терзала воля зла. Доволі нас, доволі, Доволі нас терзала воля зла. /Богачук 0. "Шануймося та будьмо"/ (Виконується пісня: "На щастя, на долю". Сл. М.Ткача, муз. М.Мозгового або "Хай щастить", Сл. В.Крищенка, муз. І.Поклада).      Читець: Благословенні будьте, небеса, І ясне сонце, будь благословенне, Нехай панує на землі краса І не шугає полум’я шалене. Нехай панує на землі добро, Співає мати пісно колискову. Хай не конає батечко Дніпро І вільно лине в далеч світанкову. Врятуйте цю земле безкраю У грізний чорнобильський час, І пісню про Вас заспівають, І казку розкажуть про вас. /Бердник І. "Благословенні будьте небеса”/      Ведуча І.: Нехай наші символи - святий Гімн, Золотий Тризуб, наш Прапор синьо-жовтий освітлюють наше життя, гріють душі й серця, єднають і зміцнюють сили всіх українців. З святом вас! Слава Україні! /Велично звучить "Молитва за Україну" („Боже Великий; єдиний, нам Україну храни”) муз. М.Лисенка/. Використана література: Золоті ворота: Вип.1.-Київ: Час, І99І.-С. 134. Миколайчух В. Серпень І99І-го //ЛУ.-І992.-І7 верес. Осадчук П. Два сакраментальні монологи //ЛУ.-І993.-1 лип. Цибульськнй Б. Моїй Україні: Зб. поезій.-Париж.-1956.-С.7. Червона калина: Козацькі, стрілецькі й авторські патріотичні пісні.-Рівне.-І992.-57 с. Яхневич 0. Борцям за волю України //ЛУ.-І993.-4 берез.

Родина-родина — це вся Україна

Родинне свято

Мета: розширити уявлення учнів про родину; викликати бажання дізнатися коріння свого роду, примножувати його славу. Розвивати пізнавальні інтереси. Виховувати бережне і шанобливе ставлення до усіх членів родини.

Зала, де проводиться свято, прикрашена рушниками, крилатими висловами про сім’ю та родину, народними прислів’ями і приказками, малюнками дітей, зображеннями «родинних дерев», серветками, квітами. На видному місці — виставка робіт, представлених окремими родинами.

Прислів’я до свята

• Не бажай синові багатства, а бажай розуму.
• Не бий дубцем, а карай слівцем.
• Шануй батька й неньку, буде усе гладенько.
• За науку цілуй батька і матір у руку.
• Життя, як стерня, не пройдеш, ноги не вколовши.
• Нема того краму, щоб купити маму.
• Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоро розтане.
• На сонці тепло, а біля матері добре.
• Годуй діда на печі, бо й сам там будеш.
• Ніхто не бачить, як сирота плаче.
• Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.
• Які мамка й татко, таке й дитятко.
• Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець.
• Де одинець — хазяйству кінець, а де діток сім, там щастя всім.
• Гни дерево, доки молоде, діток вчи, поки малі.
• Живуть між собою, як риба з водою.
• Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоч не скривиться, то й не висміє.

1 дитина

Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони,
Як і свої ліси, річки й поля...
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.

2 дитина

Усе, що є в нас, в праці здобували,
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику.
Бо ж хлібові ціну народ наш добре знає,
Пройшов крізь голод, смерть і забуття.
Та доброту і щирість в серці має,
З теплом в душі й любов’ю йде в життя.
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків.
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив.

3 дитина

Й сама земля дала нам рідне слово,
Робочі руки й щирі почуття.
Й дитинну душу світлу, пелюсткову,
І мрії, що ведуть у майбуття.
Ми на своїй землі віки й тисячоліття,
Тут славний рід, родина і сім’я.
Коріння у землі, а в небо — пишне віття.
У світі — українці нам ім’я.
Іде в майбутнє рідна Україна,
У світле і високе майбуття.
І наш народ — одна свята родина,
А кожен з нас в родині цій дитя.
Учитель. Шановні гості, дорогі батьки: мами і тата, бабусі й дідусі, тітоньки і дядечки, добрі друзі, дорогі діти, уся наша шкільна родино! Вітаємо щиро вас усіх на нашому родинному святі. А зібралися ми сьогодні не випадково. Адже жити нам у цьому учнівському колективі ще довгі й довгі роки. А щоб життя було цікавим і захоплюючим, творчим і багатим, усім треба жити у дружбі й мирі, адже тільки у такій співпраці усім буде цікаво, комфортно і затишно. Отже, починаємо наше свято.
Учень. Почнемо з того, що наш український народ — це дуже давня нація і живе він на цій святій землі уже багато тисяч років. А тому у людей виробилися за багато тисячоліть певні звички, традиції, писані й неписані закони, за якими відразу можна впізнати українця серед сотень інших націй і народностей. Тож ці риси характеру і поведінки стали національною ознакою. А скажіть, будь ласка, які національні ознаки українців ви знаєте? Що характерно для українців? (Відповіді дітей.)
Учениця. Так, це працелюбність, любов до праці, бажання вчитися, все мати і все вміти. І хоч одна людина всього вміти і всього зробити не може, та в гурті, в колективі — це можливо. Ось, наприклад, українці завжди любили землю, бо вона в нас родюча, що не посієш, те вродить. То як можна таку землю не любити? Тому працювали на землі, обробляли, вчилися сіяти, збирати. Стали землеробами та ще й дуже вправними.
Учень. А ще українці свободолюбний народ. Понад усе наші люди люблять волю, щоб їхній праці і життю ніхто не заважав. Бо сам народ миролюбний, цінує мир і спокій, ніколи не завойовував чужих земель, хоча сам страждав від набігів різних войовничих народів і змушений був проганяти ворогів зі своєї землі.
Учениця. Наш народ — добрий, гостинний і щедрий. Українці дуже постраждали від голоду у тридцяті роки минулого століття. Тому завжди зустрічає друзів із хлібом-сіллю, підносить його на вишитому рушникові. Адже рушник — наш оберіг. Це вже стало нашою давньою традицією, звичаєм. Українці своїм обов’язком вважають нагодувати людину, яка зайшла до хати, дати напитися перехожому. Так повелося з давніх часів і дійшло до нас. Це говорить про високу культуру нашого народу.
Учень. Наш народ дуже майстерний. Він уміє багато чого робити, може здивувати людей витворами мистецтва. Адже чого тільки наші люди не вміють робити! А все тому, що з сивої давнини українці любили вчитися і були грамотними завжди. У кожній родині цінувалися знання, кожен прагнув знати якомога більше. Було обов’язковим, щоб діти вміли читати й писати. Люди добре знали, що дитину вчити треба змалку, бо: «Чого Івась не навчиться, того Іван знати не буде». Наші люди гончарі, можуть плести з лози меблі, ковалі... А жінки і вишивають, і плетуть, і прядуть. Українку по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.
Учениця. Українці дуже поважають і цінують свою сім’ю, свою родину, народні звичаї та традиції. Із давніх часів повелося в українців так, що вони дуже поважають матір та батька, які дали їм життя. Навіть прислів’я таке є: «Хто матір зневажає, того бог карає». А в свою чергу матір та батько повинні привчати своїх дітей ще змалку до звичаїв, традицій та обрядів. Бо навіть є таке народне повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. А вовкулака — це завжди понурий, незадоволений чоловік, який у день Святого Юрія перекидається на вовка і бігає по лісі з іншими звірами. Лише на день Святого Миколая він знову перетворюється на людину. Вовкулака, коли він у людській подобі, ніколи не ходить до церкви, з людьми не вітається і людських звичаїв не знає...
Учень. Українці — світлі душею люди, мов діти. Вони вміють бачити і творити красу. Тому серед них так багато поетів, співаків, художників, казкарів... А скільки є в нашого народу казок, повір’їв, легенд, дум, прислів’їв та приказок — на всі випадки життя! От, наприклад: «Із щастя та горя скувалася доля», «До свого роду — хоч через воду», «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа». Українських сумних та веселих пісень не перелічити — це все світла, добра і щира душа мого народу. Тож і ми давайте заспіваємо гарну українську народну пісню, бо що ж то за свято без пісні!

Діти виконують пісню «Ой, зелене жито, зелене»

Перевіримо, чи багато ви знаєте пісень... Ну хоча б таких, які починаються зі слів: «Ой ...» (У грі беруть участь усі гості, а ті, які сидять за одним столиком, її виконують. Одні співають, інші перебивають своєю піснею. І так до тих пір, поки не вичерпається запас пісень.)
Учитель. Тепер будемо ближче знайомитися з нашими родинами, щоб дізнатися про їхні інтереси, заняття, традиції. Знаю, кожна родина до свята приготувала щось цікаве і радо поділиться своїми секретами.

Дівчинка

Моя сім’я і дорога родина —
Це тато, мама, бабця і дідусь,
Сестричка, братик і любов єдина,
І я у них також любити вчусь.
Мені тут тепло, затишно і тихо,
Надійно, світло, радісно завжди.
Мене в родині оминає лихо,
З усім на світі я біжу сюди.
Чи радість світла в серденьку буяє,
Чи сльози гіркі ллються із очей.
Я йду в родину, я ж бо добре знаю,
Як люблять у моїй сім’ї дітей.
Пригорне ніжно матінка дитину,
Положить тато руку на плече.
Я завжди можу спертись на родину,
Тут серце біль тяжкий не обпече.
Бо є любов, підтримка і увага,
Є тепле слово — щастя джерело.
Панує у родині в нас повага,
Любов прадавня, ласка і тепло.

Хтось із цієї сім’ї розповідає про родинні традиції, показує вироби, що їх виготовив хтось із членів родини, співає пісню чи розказує вірш.

Хлопчик

Любов, мов сонце, душу зігріває.
Без неї дітям в світі не зрости.
Вона усім в житті допомагає,
І здатна у пітьмі людей вести.
З чим мамину любов нам порівняти?
Із сонечком, що світло шле й тепло...
Готова мама все для нас віддати,
Щоб дітям добре й сонячно було.
Чи з зорями її нам порівняти,
Що наче мрії, в небі миготять?
Матуся й зірку нам готова зняти,
Її на щастя дітям дарувать.
Любов її не має меж — безкрая
І безкорисна, світла й чарівна.
Любові більшої у світі не буває,
Любити може так лише вона.

Мама з цієї сім’ї розповідає коротко про щось цікаве в її родині, може виконати пісню, прочитати вірш, гумореску, розказати повір’я.

Діти виконують пісню про маму.

Хлопчик

Словечко хочу мовити за тата,
Бо він мені порадник, захисник.
Він так мені розказує багато,
І я до бесід щирих дуже звик.
Він вчить мене у цьому світі жити,
До праці залучає кожен раз.
Вчить бути вірним, відданим, дружити
І не підводити ніколи друзів, клас.
Бо щира дружба всіх людей єднає
І робить добрими та чесними людьми.
Життя хорошого без дружби не буває,
А в дружбі всі зростемо мудрі ми.

Слово має тато з однієї із родин. Він розказує щось цікаве для дітей, показує цікавий виріб, головоломку чи свою майстерність у якомусь виді діяльності.

Діти виконують пісню про тата.

Гра для батьків і хлопчиків. Тати в одній команді, а хлопчики — в другій. Вони між собою змагатимуться, хто більше повітряних кульок заб’є у ворота один одному.

Дівчинка

Два слова чарі́вних — лиш мама і тато,
А скільки любові у них і тепла!
Вони для дітей означають багато,
Щоб щастя іскрилось і радість цвіла.
Бо тато і мама — це рідні нам люди,
Рідніших у цілому світі нема.
З батьками дитина захищена буде,
І душу дітей не остудить зима.
Два слова крилатих — і серце радіє!
Й летить наче пташка в ясне майбуття.
Вони нам дали і натхнення, й надію,
Й найбільше у світі — це наше життя!

Хлопчик

А з нами разом дідусь і бабуся,
Ну, словом, повна родина у нас!
Добру й любові у них я вчуся,
Вони — чудові, ну, просто — клас!
Бабуся казку для нас читає,
Навчає внуків варити й шити.
Нас до роботи дідусь привчає
І вчить онуків, як в світі жити.
Ми з ними часто до лісу йдемо,
Щоб відпочити там серед квіт.
Ми дуже дружно усі живемо,
Сміливо йдемо у дивний світ.
Дідусь й бабуся — поважні люди,
Бо чесно в світі свій вік прожили́.
Бажання є в нас, щоб скрізь і всюди
Ще довго з нами вони були.

Дівчинка

А моя бабуся вміє все робити,
В неї все до ладу, в домі чистота.
Хоче і онуків теж вона навчити,
І у цьому, мабуть, істина проста.
Тож до праці змалку нас вона привчає,
Щоб росли в роботі й дружніми були,
Бо життя бабуся наша добре знає,
Хоче, щоб і ми всі добрими зросли.
Вчить нас вишивати, шити-зашивати.
Мало що прийдетьсяу житті робить?
«Хай не доведеться, але треба знати» —
Любить нам бабуся часто говорить.
Нас вона навчила вже борщі варити,
Готувати страви всі на різний смак.
«Бо ж нелегко людям це життя прожити,
Як робити вміє, то розумний всяк!»

Виступ бабусі однієї чи двох родин, які показують свої вироби, розказують легенду чи казку.

Хлопчик

А я свого діду́ся так люблю!
Він вміє все і все на світі знає.
І я для свого діда все зроблю!
Він всіх на світі любить й поважає.
В походи з нами наш дідусь іде,
Навчає нас в природі виживати.
І вогнище для нас він розведе,
Намет навчить у лісі розбивати.
А як цікаво слухати пісні,
Які дідусь частенько нам співає.
Веселі оповідки і сумні
Він вечорами нам розповідає.
Не знаю, як би жив без дідуся,
Без його сміху, казки і науки.
Дідуся любить і родина вся:
Його поради, роботящі руки.

Виступає дідусь з розповіддю легенди чи бувальщини, може розказати про щось цікаве, що вміє робити і показати свої вироби.

Діти виконують пісню «Прекрасні звертання».

Вчитель

Родина — стовбур дерева міцного.
Це батько й мати, бабці й дідусі.
Тітки і дядечки всі до одного,
Ну, словом, родичі й близькі усі.
І є ще предки давні — це коріння,
Що глибоко у цій землі лежить.
А діти, діти — нове покоління,
Це пишне гілля, що увись летить.
Родинне дерево ось тут укоренилось,
На цій землі, у рідному краю.
Й новим гіллям так щедро розпустилось
Та має біографію свою.
Потрібно всім це дерево вивчати,
Бо ми господарі на цій святій землі.
Коріння роду треба добре знати,
Дітей навчати, поки ті малі.
Бо що то за людина без коріння?
Як перекотиполе, що летить...
Без роду-племені, його благословення
Не може праведно на цій землі прожить.
Сьогодні на святі ми розглянемо родинні дерева, що їх зобразили учні нашого класу. Це дуже цікаво, тому що кожна людина повинна знати своє коріння, з якого роду вона походить, від кого вона успадкувала ті чи інші ланцюжки свого генетичного коду. Це не тільки цікаво, але й дуже важливо, тому що ми велика і дуже давня нація, живемо на цій землі вже багато тисячоліть. Тому треба знати, з якого ми роду, з якою метою прийшли на цю землю, для чого ми живемо. Отож, настав час для ознайомлення з родинними деревами. (Слово надається чотирьом-п’ятьом учням класу, які зобразили найповніші родинні дерева.)

Звучить пісня «Родина-родина — це вся Україна». На її фоні діти розповідають про своє дерево роду.

Дівчинка. Глибоке коріння — високе гілля... Це ми, діти, пишна крона цього дерева. Усі братики і сестрички, друзі, однокласники, знайомі, одне покоління — усі ми — це і є те високе гілля, майбутнє кожного роду, всієї України. Адже наша держава Україна — рідна ненька всього українського народу, який пустив глибоке коріння в її землю ще від роду людського, багато-багато тисяч років тому і досі живе тут, на своїй рідній землі.
Хлопчик. Якщо ми будемо знати, якого ми роду, будемо вивчати своє коріння, то наша земля буде процвітати і ніколи не загине. Адже здавна в Україні знають про це, цінують родину, бережуть спогади про своїх працьовитих і героїчних предків, які дали життя українському роду людському.
Дівчинка. З прадавніх віків українці люблять свою рідну землю, в якій лежить набагато більше їх родичів, ніж зараз живе на цій святій землі. Вони полягли за її волю і незалежність, за її самобутність і розквіт, за свою родину, за дітей і їхнє майбутнє. Це чиїсь родичі: твої, мої — наші рідні прадіди, які вірили у світле майбутнє своїх дітей, онуків, правнуків і боролись за нього, як уміли і могли.
Хлопчик. Тому ми — молоде покоління, яке прийшло на цю землю жити сьогодні, повинні бути гідними нащадками наших предків, мусимо знати, берегти і примножувати все те, що заробили важкою працею, здобули у нелегкій боротьбі наші пращури. Це ті надзвичайно цікаві та багаті традиції, звичаї, які склалися за віки, і самобутню культуру та побут України, і нашу рідну українську мову, і волю та незалежність нашого народу.
Дівчинка. Перед нами стоїть велике завдання — зберегти все те, що здобули наші предки, примножити славу України, зробити нашу державу квітучою, могутньою, славною, щоб виконати заповітну і високу мрію минулих поколінь нашого народу. І ми це можемо, адже живемо в чарівний час розквіту науки і техніки. А ще в нашому серці живе вічна мрія, велика любов, щира повага до всього того, що створено нашими працьовитими мрійниками, нашими дорогими предками. Тому і родинне свято ми присвячуємо нашій дорогій родині й усьому українському роду, з якого ми пішли.
Хлопчик. Сьогодні ми ще діти, вчимось у школі, здобуваємо знання, вивчаємо історію свого народу, заглиблюємося у далеке і не дуже далеке минуле, щоб краще пізнати світ, рідний край, свій народ. Нам цікаво все на світі, адже ми пізнаємо цей світ, свій рід, стосунки і взаємини у суспільстві, у родині, переймаємося всіма подіями, які відбулися або відбуваються сьогодні. Наше серце сповнюється добрими почуттями, любов’ю до свого роду, до рідного українського народу, до нашої Вітчизни.
Дівчинка. І це чудово, адже не може дитина рости байдужою до світу, бо у ній — гаряче, чисте та добре серце українця. А українці з прадавніх часів були чистими душею і добрими, працьовитими і волелюбними, люблячими і щирими людьми. Тому і ми зростемо саме такими: добрими, волелюбними, світлими, працьовитими, люблячими, щирими, чесними людьми. Це наш обов’язок — вирости саме такими, бо ми ж спадкоємці свого роду.

Хлопчик

Одного роду ми і племені одного.
Зростаємо у радісні часи.
Тому усе, що в роду є святого, —
В своєму серці з гордістю неси.
Любов до праці, прагнення до волі,
Гостинність, щедрість і красу душі.
І доброту, і пісню на роздоллі
В характер свій ввібрати поспіши.
Ти — українець, пам’ятай щоденно,
Що ти свого народу славний син.
До всього стався творчо і натхненно —
Ти неповторний і такий — один.
Тому затям, що треба чесно жити,
Повинен досягнути висоти.
В житті своїм завжди добро творити
І промінь сонця до людей нести.
Дівчинка. Це можна проспівати, як частівку.
Українка я пригожа,
На свою бабусю схожа
І на маму, і на тата,
Вмію вже всього багато!
Вмію пічку розтопити
І родину пригостити.
І варити, й вишивати,
Танцювати і співати.
З радістю іду до школи,
Не лінуюся ніколи.
Щире й добре серце маю,
Всім завжди допомагаю.
Не люблю я довго спати,
Вмію з сонечком вставати.
Роботяща я так само,
Як мої татусь і мама.

Хлопчик

А в мене старший братик є.
Я хочу з нього приклад брати,
Бо в нього вже заняття є своє —
Ракети вчиться брат конструювати.
З книжками він до ранку просидить,
Щоб вивчитись і щось нове створити.
А в вільний час — все злагодить умить,
Без діла він не може посидіти.
Як підросту, то вчитись теж піду,
Щоб ті ракети в космос запускати,
Свою зорю в житті я теж знайду.
Тому я з брата приклад хочу брати.

Дівчинка

А у мене є сестричка,
Зовсім-зовсім невеличка.
Гратись я її навчаю
І без неї так скучаю.
Я гуляти йду з сестрою,
Скрізь її беру з собою.
Всі мої подружки знають
І сестричку розважають.
Рада я, що невеличка
В мене є моя сестричка.
Бо з’явилася дитина
І побільшала родина.
Хлопчик. Це чудово, коли в сім’ї є братики й сестрички, є велика родина. Як кажуть в народі, де діток сім — там щастя всім. Завжди в українських родинах було багато дітей, тому що люди мали багато землі, на якій потрібно було працювати та добра наживати. У великих родинах завжди жили дружно, допомагали одне одному, заступалися за своїх братів і сестер, любили кожного. Тому і зростали не егоїстами, а добрими, чуйними, веселими і життєрадісними, а тому й були щасливі.
Дівчинка. Та, на жаль, трапляються в родинах і сумні моменти, коли гинуть або помирають батьки, а діти залишаються сиротами. Це страшна трагедія для дітей. Та в дружній родині дітям не дадуть пропасти, бо родичі, які залишилися, зігріють сироту своєю ласкою і добротою, поділяться хлібом насущним, своєю любов’ю. І не раз ми бачимо, що таких діток доглядають і виховують бабуся з дідусем, чи тітонька зі швагром, чи дядько з дядиною, чи просто хресна мати чи хресний батько. Це здавна прийнято було в Україні, так воно ведеться і до сьогодні. Але як би добре не було дитині в тих сім’ях, та найдорожчими людьми у житті є тато і мама, своя сім’я, своя родина. Тож бережімо тепло материнського і батьківського дому, любімо і дорожімо тим, що маємо. А зараз давайте заспіваємо пісню про родину. Дай бог, щоб кожна дитина жила з татом і з мамою у великій, дружній та щасливій родині.

Випадкові вірші

• В передчутті весни
• Дитину треба не лише родити
• Доброго ранку
• Зі святом
• Музика
• Псевдопатріоти
• Сніги біліють
• Чарівна осінь ходить гаєм
• Чого ж то так
• Як же в світі цікаво жити

·         Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела його в сад, а тоді - до річки. Тут і застала їх Ганна. .Калина вигукнула: "Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!" - і потягнула Ганну у воду... Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як .душогубку - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала калина символом дівочої краси і кохання. Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку. Її голос калиновий причарував дівку. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежнішого звуку, ніж звук калинової сопілки.

·          

·         Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.

·        


День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…

Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.